Феодализация села
Знову дзвінки з Рузського району Московської області – банда “суперправославного” Васі Бойко (після виходу з в’язниці він, крім супердемонстратівной “православності”, привласнив собі також прізвище “Бойко-Великий”) продовжує трощити Рузський землекористувачів. Спочатку він взявся за фермерів і вивів їх як клас, потім за ТОВ Корсар, зараз кілька десятків найманців у супроводі бульдозерів і адвокатів зносить будівлі дачників-орендарів в одній з перлин Підмосков’я – в цілющої селі Василівське, пов’язаної з іменами Олександра Івановича Герцена і Володимира Ілліча Леніна. На прохання потерпілих я ходив до депутатів Державної Думи РФ (Геннадій Володимирович Гудков, Валентин Дмитрович Друсінов, Тетяна Миколаївна Москалькова, Олександр Овсійович Хінштейн, Мартін Люціановіч Шаккум), звертався до начальника Головного Управління МВС по Московській області генерал-полковнику Миколі Володимировичу Головкін. Усі обіцяли допомогти. Але все виявилися безсилими – кажуть, “православного” земельної рейдера кришує особисто “лідер нації” Володимир Путін.
Упевнений, непогано розбираюся в темній натурі цього персонажа. У суперлукавості йому не відмовиш. Він добре знає, чиє м’ясо їсть, і де треба – ллє крокодилячі сльози, і де треба – першим кричить “тримай злодія!” Для прошкуренних і тому розсипаних і деморалізованих россіянцев цілком достатньо демагогії оборотніческіх слів – реальні справи вони не хочуть навіть бачити. Сответственно рейтинг – найвищий, так що будь-яке голосування лише легітимізує нескінченну влада Лукавого на колись Святої Русі. Для прикриття Васі він використовував стандартний піар-сигнал – знаючи, що “Бойко-Великий” щойно залишив в’язницю і ще перебуває під слідством (правда, вже замороженому), Путін демонстративно на камеру п’є Васине молоко, і весь Рузський район обклеєний плакатами цих телекадрів . Природно, сигнал зрозумілий. І зупинити Васю ніхто не наважується.
Я раджу чинити фізичний опір рейдерам, як в Сагро. Крик – цивільна справа, “суперечка господарюючих суб’єктів”, путінські суди автоматично на стороні “сильного”, тобто наближених до влади мародерів, а кров – це справа кримінальна, і це широкий розголос, і так просто не засудити захищаються від нападу, і взагалі інакше свою власність не утримати. Звичайно, самотужки важко дати відсіч, потрібне об’єднання хоча б трьох-чотирьох саможертвенних, як в Сагро, а з цим на угрузлий в шкурності Русі, як відомо, нині з рук геть погано.
Нещодавно Путін виступив з ініціативою спорудити пам’ятник великому російському суб’ектізатору-дефеодалізатору Петру Аркадійовичу Столипіну. Багато знову купилися і стали розчулюватися – нарешті! Протріть очі, судіть Путіна не з піар-жестам, а за його антістолипінскі-оборотніческім справах. Це – чергове його лицемірство і обман. Де масовий кооперативно-організований фермер, зростити якого з всебічною підтримкою держави мав намір Столипін, де “лад цивілізованих кооператорів”, про який мріяв Ленін? Мало Руза? Подивимося, що робиться, наприклад, в Тюмені, і переконаємося, що Путін навмисне насаджує на російській землі розор і запустіння і зживає вільне низове землекористування і знищує російське селянство разом з фермерством і надає свободу рук земельною рейдерам і потурає земельному феодалізму укупі з кріпацтвом. Читаємо матеріал Сергія Пономарьова “Земельні війни: Сільський чес. Частина 1″ (Комсомольская правда, Москва, 2 серпня 2011 року) і Частина 2 (3 серпня 2011 року; фото – автор і Микола Ступников):
“Нове російське суспільство досягло таких правових висот, що ділки і крутії можуть цілком законно віднімати ріллю у тих, хто її обробляє …
Фермер Віктор Бородулін вже шість років б’ється за землю, яку обробляє (ліворуч). Адвокат Рафаїлу Рахматуллін нітрохи не соромиться бути латифундистом і розпоряджатися землею, яку сам не обробляє. Судовий пристав Кайрат Шагімратовіч Тлемісов заборонив фермерам працювати на полі і в теплицях і повісив на шлагбаум новий замок.
Днями відомому тюменському фермеру Віктору Бородуліна (на стінці його крихітного кабінетик у виробничому ангарі – безліч грамот, дипломів та інших відзнак за успіхи на ниві аграрної, а в підшивці – публікації місцевих газет з бадьорими заголовками типу «Кращий в області -« Боровик » ) прийшла казенна бумага. Районний судовий пристав К. Ш. Тлемісов строго-настрого заборонив Бородуліна заходити на поля, де у фермера ростуть картопля, капуста, буряк і моркву. В офіційному вимозі так і записано: “Забороняється з …« 09 »годин« 00 »хвилин Бородуліна Віктору Валерійовичу, Селянському (фермерському) господарству« Боровик »використовувати земельні ділянки з кадастровими номерами … 0040 і … 0042». Тобто ні полоти, ні поливати, ні проходити міжряддя! Та взагалі наближатися до цих наділів! Низ-з-зя! Горі він, цей майбутній урожай, синім полум’ям, а інакше штраф та інші моторошні адміністративні кари. Аж до тюряги від 3 до 6 місяців! А що, цих агропреступніков треба суворіше і не пущать! ..
А 22 липня – мабуть, для гарантованого виконання заборони – К. Ш. Тлемісов привів на базу «Боровика» озброєних бійців Чопа (зверніть увагу: охоронці були не з підрозділу фізичного захисту служби судових приставів, а з суто приватного підприємства!), Які вигнали з полів і з теплиць трудівників і трудівниць аграрного сектора, повісили замок на шлагбаум, перекривши дорогу до виробничої базі, і виставили озброєну охорону в спеціально привезеному з собою вагончику.
Ні, я не докоряю Кайрата Шагімратовіча – він всього лише, хоча і по-своєму, виконує рішення суду. Але от питання: чиї інтереси в цій справі Феміда захищає?
Питання тим більш своєчасний, якщо врахувати ще одну цікаву особливість даного виконавчого провадження: разом з К. Ш. Тлемісовим на виробничій базі раптом з’явилися два молодих московських гостя, які представилися просто – Володимир і Андрій. Недовго думаючи, молодці пояснили фермеру: так, мовляв, і так, представляємо інтереси якоїсь столичної структури, яка вже заплатила за ці землі чималі гроші. Так що рипатися не треба …
Ну чим не типова для рейдерського захоплення ситуація: спірне справа ще в суді, а у майна оголошується новий господар, який незабаром перепродує його іншому, той – третьому. І так далі – по ланцюжку. Щоб решт було не знайти …
Пташку шкода!
Про Бородуліна і його багаторічної боротьби за землю, яку він оре, даючи заробіток двом десяткам постійних працівників і ще тридцяти строковиків, ми писали за останні чотири роки – ви не повірите! – Чотири рази. А толку? Знову перераховувати всі хитросплетіння процедур виділення ділянок фермерам, що трапилися ще наприкінці 90-х, наступних угод із продажу-перепродажу цієї землі й іншим хитромудрим операціями-спекуляціям немає ніякого сенсу. Кому цікаві деталі, той може знайти їх на сайті або в підшивці газети (останні публікації: «У Тюмені може повторитися ще одна Кущівка?», 4.03.2011; «Чому бандита Данилу не чіпають, а трудягу-фермера засудили – і ні за що ? », 8.06.2011).
У сухому ж залишку таке: практично всі землі Бородуліна, навіть ті, на які він має державні свідоцтва про власність, опинилися під арештом. Сам він не просто визнаний судом «шахрай» (засуджений на 5 років умовно за частиною 4 ст. 159 КК РФ «шахрайство, вчинене групою осіб або в особливо великому розмірі»), а ще й підозрюваний у справі про організацію злочинної зграї, в яку , крім нього, входять дружина Валентина Миколаївна і дочка Маша – обидві жінки не давали заїхати на поле, де вже росла капуста, чужим тракторам, та ще й нахабно перешкоджали якомусь співробітнику прокуратури на ім’я Леха (так він сам представився) організовувати цей аграрний процес.
Судовий пристав К. Ш. Тлемісов заборонив фермерам працювати на полі і в теплицях і повісив на шлагбаум новий замок.
Дружину Віктора Валерійовича того ж пресують за «несплату податків», а син Валерій лише недавно з обвинувачених в давньому кримінальній справі за дивною російської юридичної логіки (тільки після втручання «КП»!) Став потерпілим. Нагадаю: сина і кількох його приятелів міліціонери підозрювали в зловмисному відстрілі чужих страусів і, щоб домогтися визнання, підвішували до стелі і молотили кийками. Правда, згадуючи цю каламутну історію, мої співрозмовники в УВС і обласній прокуратурі лише посміхаються. Знаємо, мовляв, хто там цих страусів замочив – схоже, спочатку самі без обігріву замерзли в 36-градусний мороз, а вже потім господарі в них вистрілили і склали тушки в рядок …
Схоже, невинні пташки стали першими заручниками земельних розбірок. Тим паче що належали страуси юридичній фірмі «Комфорт» та її власнику, колишньому майору міліції, обеповцу, а зараз адвокату Рафаїлу Рахматуллін. Тому самому людині, яку фермер Бородулін і вважає своїм головним недругом і відвертим рейдером, віднімають його наділи …
Як місто зжер селянина
«Ти виявився не в тому місці і не в той час» – цю фразу, сказану начебто йому Рахматуллін, Віктор Бородулін повторював мені кілька разів за всі дні мого відрядження. Вперше, коли ми ходили і їздили по його ідеально доглянутим, просто вилизаним ділянках – хоч би який зубожілий сорнячок попався серед квітучої картоплі і швидко йде в ріст моркви. І потім, коли розгрібали гори скарг, заяв, постанов та інших паперів, якими за роки обросло «фермерське справа».
«Не в тому місці» – сенс фрази легко зрозуміти, якщо подивитися на новий генплан Тюмені, прийнятий кілька років тому. Якраз через поля Бородуліна та інших фермерів пройшла окружна автодорога (її будівництво зараз якраз закінчується), з іншого боку підступають міські квартали. А з третього – ділянки фермерів підтискає шосе Тюмень – Тобольськ. Несподівано ця непридатні землі, тепер відведена під міську забудову, виявилася золотий: коли в 1997 році Тюменський (сільський) райвиконком і директор радгоспу імені Калініна Валерій Бородулін (батько Віктора Бородуліна) віддавали фермерам ділянки на цих агровиселках, 1 гектар оцінювався максимум в 400 – 500 рублів, а зараз його вартість доходить до 15 і навіть до 25 мільйонів.
Земельне законодавство за ці роки змінилося кілька разів, і раптом з’ясувалося: землі фермерам віддали незаконно. Ну, точніше, з деякими порушеннями прописаних пізніше процедур. Те, що раніше нікого не цікавило, раптом виявилося цінним призом, на який зазіхають всі кому не лінь. Та ще й рілля виявилася не «в натурі», а в загальному масиві – межування-то ділянок ніхто не проводив. Стало бути, найдорожчі поля – вони ніби нічиї, загальні …
Бородулін обробляє 300 га. От і рахуйте самі, за який грошовий куш йде ця виснажлива битва.
Те саме конопляне поле, на якому ембаевцам за їх 8-гектарний паї виділили по 10 соток. А цим мешканкам села не дісталося взагалі нічого – вони в радгоспі не працювали …
Конопляне поле
Настрій, яке запанувало зараз в татарському селі Ембаево – тут раніше була центральна садиба радгоспу-мільйонера імені Калініна, а зараз, після декількох реорганізацій, це сільський виробничий кооператив СВК «Ембаевскій», – можна виразити так: «образа навпіл із заздрістю». Ображені все на всіх …
Одні – за те, що в 1997-му, коли колишню радгоспну землю ділили на частки, їм взагалі нічого не дісталося. Таке тут часто-густо. З 6 з гаком тисяч мешканців сільського округу (село Ембаево, село Тураєва та ін) земельними власниками виявилися 700 чоловік – тільки ті, хто в той час працював у господарстві або пішов з нього на пенсію.
Інші журяться, що поквапилися і віддали землю за безцінь.
– Чотири тисячі рублів Валерій заплатив, – ретельно підбираючи російські слова і жмакаючи в руках кінчик хустки, плаче 82-річна Мухтарама Мустакімова. – Мені дрова на зиму потрібні були, дві машини якраз купила.
– А що за Валерій щось, Мухтарама-апу?
– Бородулін, директор радгоспу нашого. У райцентр навіть сам звозив до цього … нотарісу …
І як поясниш колишньої радгоспної різноробочою, що тоді, в 90-х, земля і коштувала приблизно стільки й тільки зараз, коли місто наступає на Ембаево та околиці, гектар став дійсно золотим? ..
– Це як з ваучерами: хтось купив собі на чек чоботи, хтось вклав в піраміду, а комусь дісталися акції Газпрому, – пояснює колишній механік автопарку Заріт Заріфулін, він три роки був персональним водієм директора радгоспу. Це Заріт возив в райцентр до «нотаріусу» тих самих бабусь і дідусів, які зараз при зустрічі, поговоривши з більш щасливими сусідками, охають і плачуть: обібрали, мовляв! ..
Але ж і ті, хто зберіг свої частки до нинішнього благодатного часи, теж не скажеш, що щасливі. Замість директора радгоспу (він помер 3 роки тому), його сина Віктора і інших фермерів, що скуповували паї для роботи, причому за реальну їхню ціну, в село налетіли інші покупці. У колишньої радгоспної телятниці Валентини Сергіївни Мельникової право на її частку (8 гектарів) купив за 100 тисяч рублів хтось Юсупов Гумар, переуступивши потім землю адвокату Рахматуллін нібито у відшкодування грошового боргу (типовий приклад так званої завуальованій угоди). Колишній механізатор, учасник війни і в’язень фашистського концтабору Микола Федорович Бєлов продав прямо Рахматуллін обидві частки, свою та дружини, за 50 тисяч кожна. Вийшло 6 тисяч рублів за гектар.
– А з вашою часткою що трапилося? – Запитую колишнього радгоспного шофера Зуфара Фазлулліна.
– А нічого, відібрали – і все …
– Це як відібрали? Хто?
– Я свій пай віддавав в оренду фермеру Цінну, а потім Рахматуллін і каже: на ось тобі 10 соток під будівництво, прямо з документами, а ти мені свою долю. Ну я і погодився, – роз’яснює Фазлуллін механізм, не скажеш навіть «грабежу», а якогось обдурювання ..
– І що ж ви збираєтеся з цими 10 сотками робити?
– А не знаю. Ну, може, картоплю посаджу. Або продам …
Правочин, звичайно, феєрична: скупивши за безцінь або взявши взагалі без грошей частки людей похилого віку, захопивши землі, відсуджені у фермерів, адвокат Рахматуллін став найбільшим землевласником в окрузі, а розплатився з колишніми пайовиками вельми щедро: виділив їм з багатьох сотень гектарів одне поле площею 37 га. Просто атракціон небаченої щедрості якийсь, як сказано в популярному телефільмі … Притому в деяких договорах продажу права на частку, як у того ж Фазлулліна, значаться реальні гроші, нібито отримані продавцями, – 120 тисяч рублів. А насправді – пшик. Їм ще й 2 тисячі рублів із власних коштів довелося за межування віддати …
Заінтригований подібним земельною переділом, я, звичайно ж, побував на цьому «полі чудес» на ембаевской околиці, де хоч і не виділені «в натурі», але цілком реальні 8 гектарів перетворюються в 10 соток. Поле й справді було чудове: на 4 – 5 ділянках господарі заклали фундаменти під будинки, ще приблизно на стільки ж тяглися картопляні ряди, а решту площі буйно захопила коноплі, вже вимахала в мій зріст. Було її стільки, що хоч косою коси, хоч силосозбиральні комбайн запускай …
Але дикоростучий канабіс – це ще не найбільша російська дурь. Те, що відбувається з землями сільськогосподарського призначення, – ось це дійсно якийсь наркотичний чад!
Подивіться, що сталося в результаті цього «чорного переділу». У часткової власності у СПК «Ембаевскій» зараз залишилися 500 га, та й ті вже розписані під будівництво та інші міські потреби, аж до розміщення кладовища. А де решта майже 5500? Невелика частина (ті самі, за які йде тяжба) – у фермера Бородуліна, ще трохи – у фермера Михайлина, а все інше виявилося в загребущих руках юридичної фірми «Комфорт» (читай: у адвоката Рахматуллина). У результаті СПК «Ембаевскій», щоб вирощувати картоплю, капусту, моркву і цибулю, сіяти кормові культури для власної ферми, змушений орендувати свою колишню землю ж у людини, отримавши її у власність. Не витримавши судових чвар, стали орендарями у Рахматуллина (знову ж колишньої своєї землі) фермери Цинн, Гейворонскій та інші.
І тільки Бородулін поки тримається. Але і його сили слабшають …
У правлінні СПК «Ембаевскій» його голова Баязіт Хайруллін показує: всі ріллі та угіддя вже розписані під забудову. А на генплані розвитку Тюмені видно, за які саме ділянки йде боротьба між фермерами і рейдера. Дивіться фотогалерею.
Як бабусю Ямінів образили. а вона й не знала …
«Ось ви в газеті захищали Бородуліна, а він зовсім не такий! Всі родичі в котеджах живуть, все на позашляховиках їздять … А знаєте, що він продав під будівництво «Мерседес-центру» ділянку, на якому у радгоспних робітників колись городи були? »- Цю фразу, в якій сконцентрована вся російська класова заздрість ( або ненависть?), в Тюмені я чув і від працівників СВК «Ембаевскій» – від керівників до простих роботяг, і в УВС, і в облпрокуратурі (там мені казали це «не під запис»), і навіть в уряді області.
Чомусь у числі скривджених Бородуліних найчастіше згадувалася 93-річна бабуся Мауліха Ямінів. Причому ображена вона була настільки, що в числі перших подала позов до суду з вимогою визнати виділення земель фермеру незаконним і повернути ці ділянки в часткову власність. Потом каким-то чудесным образом данные пашни и угодья как раз и оказались в сфере интересов адвоката Рахматуллина.
Правда, сама Маулиха-апа вряд ли об этом знает, поскольку по причине сильно преклонного возраста, почти полной слепоты и малой грамотности проживает на попечении родственников в другой деревне. Но зато у нее есть внучка Каримова Гузель Каримовна, бывший старший помощник прокурора Тюменского района (село Ембаево как раз там), а ныне прокурор отдела облпрокуратуры. То есть того самого органа, который и занимается надзором за справедливостью уголовных и иных дел в отношении фермера Бородулина и его супротивника Рахматуллина.
На мой, конечно же, бесцеремонный и надуманный вопрос, а не является ли такая ситуация типичным конфликтом интересов, когда сотрудник органа, призванного стоять на страже законности, сама вовлечена в имущественный спор, областной прокурор Владимиров Владимир Александрович даже, похоже, обиделся. Вот что он отписал в официальном ответе на мой запрос по этому поводу: «Ничьи интересы родственников Каримова Г. К. не представляет, т. к. не может делать это по определению, а также в связи с занимаемой должностью… Убедительная просьба… «не притягивать» к Вашему расследованию факты и обстоятельства, не имеющие к нему никакого отношения».
МНЕНИЕ СПЕЦИАЛИСТА
Дмитрий РЫЛЬКО, генеральный директор Института конъюнктуры аграрного рынка (ИКАР): «В России нет никаких причин уничтожать работающий агробизнес»
– В советское время да и сейчас сельскохозяйственный сектор Тюменской области был сильно орошен субсидиями, и, возможно, поэтому слой проблем, который накопился в российском землевладении и землепользовании, проявляется здесь так остро. Тем более что в законодательстве остаются серьезные прорехи. А как бы надо было поступить (по прецедентному праву тех же США или Великобритании): сначала предоставить право выкупа земли тем, кто ее арендует и обрабатывает, а уж только после них – людям со стороны. Ведь нет в России никаких причин, чтобы уничтожать работающий аграрный бизнес. Люди трудятся, копошатся, производят продукцию – так и дайте им такую возможность. Или другой участок предоставьте. С компенсацией за упущенную выгоду!
В первой части расследования «КП» шла речь о том, как у крестьян за бесценок скупаются или откровенно обманными способами выманиваются их земельные доли. И как на тех, кто не желает играть в эти спекулятивные игры, давят с помощью суда и приставов…
Судейские и прокурорские – они друг за друга?
Ну, разумеется, к сути этой полувойны-полутяжбы не имеют никакого отношения ни родственные отношения вовлеченных в нее людей, ни судейско-полицейско-следовательско-проку
Эту странную закономерность мне раскрыл один из руководителей областного УВД (его фамилию, занимаемую должность и звание не называю, поскольку наш разговор шел не под запись, на условиях доверительности):
– Поймите, в этом споре вопрос ведь не о земле вообще, а о конкретной земле, которая должна отойти городу. Бородулин, конечно же, не совсем чист. Да еще вдобавок сначала связался с уголовными авторитетами, которые обещали «порешать вопрос», изрядно подоили его, а потом кинули. Плюс не слишком умелые адвокаты, которые сначала защищали интересы фермера. Вот он и проигрывает дела… А тот же Рахматуллин, хотя и постоянно ходит по краю закона, периодически заступая за его грань, очень ловок. То есть он не из бандитов, а скорее некоторые его операции можно отнести к мошенничеству – например, подделку подписи работницы «Ембаевского» для того, чтобы через нее получить возможность скупки паев. Но доказать это очень сложно, а если не докажешь, скандала не оберешься. Да еще национальный нюанс присутствует – село-то татарское, а Бородулин – русский… Вот в Следственном комитете и прокуратуре и не торопятся.
Прокурор Тюменской области Владимир Владимиров: – Рекомендации Генеральной прокуратуры исполнены. Но последнее слово по делу останется за судом…
Напомню: после нашего материала «В Тюмени может повториться еще одна Кущевка?» заместитель Генпрокурора РФ Золотов Ю. М. прислал в редакцию официальный ответ, из которого следовало: по результатам проверки спецбригады, присланной из Екатеринбурга из управления Генпрокуратуры РФ по Уральскому федеральному округу, неправосудный приговор в отношении «мошенника» Бородулина должен быть опротестован, закрытые или заволокиченные уголовные дела, по которым проходят ретивые милиционеры и следователи, а также Рахматуллин и пр. действующие лица, возобновлены и доведены до конца, 11 прокурорских уже наказаны и т. д. Аналогичные меры вроде бы были приняты и по отношению к работникам Тюменского УВД и местного управления Следственного комитета РФ.
Но прошло 4 месяца, а Бородулин по-прежнему как условно осужденный раз в 2 недели ходит отмечаться в УИН, свидетели по уголовным делам с участием Рахматуллина, устав от многолетних дрязг (а может быть, подкупленные или запуганные?), отказываются от прежних показаний. А наказанные правоохранители, оказывается, были наказаны не по сути своих деяний, а всего лишь по форме их совершения (или, наоборот, бездействия).
Следом за письмом зама Генпрокурора мы получили дополнительное разъяснение его подчиненного – начальника управления Генпрокуратуры в УрФо Потапова А. А.: «…какой-либо информацией о результатах доследственных проверок, ходе расследования уголовных дел и их судебном рассмотрении управление Генеральной прокуратуры Российской Федерации в Уральском федеральном округе не располагает и что-либо пояснить не имеет возможности».
Представительство Генпрокуратуры РФ в УрФО расписалось в собственном бессилии.
А власть местная? Она-то как себя ведет?
В областных ведомствах, изрядно устав от бесконечных жалоб участников многолетней тяжбы, едва услышав знакомые фамилии, уходят в печаль и бессильно разводят руками. Дескать, позорит славный Тюменский регион эта история, но сделать-то ничего нельзя…
– Вот вы говорите, что пора с этой тягомотиной кончать, – говорю вице-губернатору Тюменской области Сергею Михайловичу Сарычеву. – Ну так и урезоньте предприимчивых захватчиков, а для начала хотя бы посадите обе стороны за стол переговоров, а сами выступите в роли арбитра. Тем более что Бородулин готов на компромиссы – например, получить какую-то компенсацию за свои наделы и переехать на другое место.
Сарычев тяжело вздыхает:
– Да Бородулин-то готов, а вот его противники – нет. Мы уж с ними и так, и этак, а они ни в какую. Наша земля – и все!
С Сарычевым, кстати, презабавнейшая история случилась. Стоило Сергею Михайловичу поговорить с одной из сторон конфликта – той, что ведет себя наиболее агрессивно: мол, земляки, хватит этой бесконечной войны! – как тут же в отношении вице-губернатора была разыграна изящная «пиаровская» двухходовка: в одном из изданий от его лица разместили бодрый отчет об успехах области, а в другом, ссылаясь на эту правдоподобную фальшивку, обрушились: дескать, вице-губернатор проявляет непонятную активность. К чему бы это? Уж не метит ли на место действующего губернатора?
На войне как на войне…
Тюмень – родина слонов
Впрочем, тюменская история – это все-таки частности. Как говорили раньше, в ней, как в капле воды, отразились все несуразицы отечественного землепользования и в целом государственного устройства.
Занятный диалог по этому поводу случился у меня в новом и, похоже, секретном (во всяком случае, ни одной таблички ни на входе в задние, ни на двери внутри) офисе адвоката Рахматуллина. В стерильной чистоте кабинета – на входе всех посетителей заставляют надевать медицинские бахилы – меня и фотокорреспондента тюменской редакции «КП» ожидала пестрая компания. Вроде бы договаривались с адвокатом о личной встрече, а он пригласил съемочную группу тюменского филиала татарской телекомпании (г. Казань), корреспондентку городской газеты (девушка почему-то сидела в повязанном по-мусульмански платке), а еще редактора местного адвокатского журнала. Получилось в итоге нечто вроде пресс-конференции.
Рафаиль Рахматуллин, «Почетный адвокат России» и обладатель серебряной медали им. Ф.Н. Плевако (эти регалии хозяин подчеркнул особо), был красноречив, словно выступал на стороне обвинения уголовного процесса. Рассказывал о том, что: а) он единственный защитник обездоленных Бородулиным и другими фермерами ембаевских старушек; б) обрабатывать его землю и выращивать на ней урожай – незаконно; б) а если фермеры и Бородулин хотят работать, то пусть эти участки берут в аренду у него, нового владельца пашен и иных угодий.
– Рафаиль Шагитович, – обращаюсь к благодетелю. – Между вами и Бородулиным есть одна, но большая разница. Вы сидите здесь и занимаетесь юридическим крючкотворством, а он пашет и кормит своими овощами народ.
– В чем разница?! Мы говорим не о том, кто пашет, а кто собственник! Вот меня упрекают, что я на земле не работаю. – На этом месте Рахматуллин вскакивает с кресла, подбегает к столику, стоящему у стены, и возвращается с какой-то штуковиной в руках. – Это зуб мамонта, который я сам нашел! То есть у нас здесь жили мамонты, а это значит, жили и слоны. А где слоны – там и страусы! Я первый привез страусов в Тюменскую область, чтобы вернуть их на историческую родину…
– Страусы – это, конечно, замечательно. Можно еще попытаться бананы выращивать. Как в Колумбии, например. Там латифундисты, то есть владельцы огромных земельных плантаций, тоже, как правило, землю не обрабатывают, а сдают ее в аренду тем, кто на ней работает. Ситуация ведь схожая: вы ведь ждете, когда можно будет ее втридорога продать городу?
– Ну і що? Латифундизм – это обоснование собственника земли. Тот, кто имеет ее много, тот называется владельцем земли. Я же этого не стесняюсь. Сегодня могу по закону защищать свои интересы и зарабатывать деньги!..
Адвокат Рахматуллин и в самом деле не стесняется. И упрекать его в этом смешно. Конечно, земля – это такой же товар, как нефть или, например, ботинки. Знаю, что здесь нарвусь на упреки тех, кто выступает против свободного оборота земель, особенно если речь идет о пашне и иных угодьях. Но очевидно: в рыночных условиях нужны и аграрии-производители, и спекулянты-перекупщики. Ну вот такое, пусть и не слишком приятное условие ставит этот самый рынок. Другое дело, что каждой этой твари на земле должно быть свое место, чтобы божья коровка пожирала тлю и клещей, но не перерождалась в уничтожителя травы и листьев. Но для того чтобы в рыночной цивилизации нашлось место и тем, и этим, нужны четкие и ясные законы, определяющие правила поведения каждого вида. А их-то и нет…
Честно признаемся: сравнение тюменской фермерской истории с Кущевкой, вынесенное в заголовок одной из наших предыдущих публикаций, неточное. В Тюмени много хуже! На смену отморозкам с «тэтэшками», «калашами» и помповиками пришли знатоки параграфа. В Кущевке – откровенный бандитизм с поножовщиной, а с бандитами разбираться все же проще. Здесь – нудные сутяжнические процессы, в которых выигрывает не тот, кто прав, а кто знает внутреннюю судейско-прокурорскую кухню и лучше ориентируется в крайне запутанном земельном законодательстве, где на один пункт десять подпунктов, а каждому еще не одна ссылка на другой закон или разъяснение Верховного и Арбитражного судов.
Популярная советская телепередача «Сельский час» – о славных делах колхозного и совхозного крестьянства, высоких урожаях и рекордных надоях – сменилась в жизни, если так можно выразиться, сельским чёсом, когда заезжие гастролеры, не отличающие плуг от бороны и считающие, что молоко берется из тетрапаков, пользуясь забитостью и юридической неграмотностью людей, лазейками в законодательстве, а то и просто с помощью подлогов, обмана и мошенничества, захватили землю.
И это, увы, ситуация не региональная, а всей страны…
КОММЕНТАРИЙ ЭКСПЕРТА
Наталья ШАГАЙДА, главный научный сотрудник Всероссийского института аграрных проблем и информатики имени А. А. Никонова, доктор экономических наук:
Бабушки отдают свои земельные доли, потому что не могут оформить их в собственность
– Ситуация в Тюмени абсолютно типична, потому что у нас нет ограничений на покупателей сельскохозяйственной земли: ее могут скупать организации и даже граждане, которые совершенно не планируют заниматься сельским хозяйством. Есть, правда, некоторые ограничения на концентрацию земли в одних руках, а также на покупку земельных долей (паев), но опять же эти барьеры легко обходятся.
Вся система регистрации прав на землю, процедура выделения участка в счет земельной доли для расширения личного подсобного хозяйства или фермерского хозяйства семьи чрезвычайно затруднена и для сельского жителя просто неподъемна. Поэтому, когда к бабушке приходит некий человек и говорит ей: «Вот вам деньги (или еще что-то), а вы отдайте мне ваше свидетельство о праве собственности на землю, а уж дальше я сам все сделаю», – бабушка с удовольствием идет на это…
PS
Про капустную тлю и черный рынок</>
На центральном городском рынке Тюмени я включил видеокамеру в овощных рядах. Буквально через минуту ко мне подскочил чоповец и со словами «Здесь снимать запрещено!» препроводил в служебное помещение.
– А у вас здесь что, стратегический объект? – попытался спросить я охранников, усердно бросающих кости в «шеш-беш», как здесь называют древнюю восточную игру нарды.
Мне не ответили. Хотя главная и самая страшная тайна известна всем. Местный рынок просто оккупирован картошкой, морковью, луком и прочим овощем из Узбекистана, Азербайджана и иных дальних краев. И, естественно, посланцами этих самых овощных житниц за прилавками. Морковка – 50 рублей за килограмм, капуста – тоже 50 рэ, молодой картофель – 100. Однако!
На центральном рынке Тюмени овощные ряды плотно оккупировали посланцы Средней Азии и Закавказья. Овощи по заоблачным ценам тоже с юга… Э-э-э, брат, зачем снимаешь? Здесь снимать нельзя!
А в СПК «Ембаевский» на арендованных у адвоката Рахматуллина полях как раз подошла молодая капуста. И хоть бы кто купил! Хотя, плачется директор СПК Баязит Хайруллин, отдаем ее практически за бесценок – по 5 рублей за килограмм.
Никто не берет. Еще несколько дней, и кочаны начнут лопаться. На поле только небольшой фургон оптовиков-посредников, в роли которых, как нетрудно догадаться, выступают те же посланцы солнечного Азербайджана. Как капустная тля, три чернявых молодца кружат возле посадок и торгуются: «Э-э-э, брат, пять рублей дорого!» Но и Хайруллин, и я знаем: за сколько им ни отдай, хоть бесплатно, цены на рынке вряд ли снизятся, потому что наша власть и наши бестолковые законы уничтожают не только аграрную конкуренцию, но и само сельское хозяйство страны, и реальных производителей. Зато пестуют дельцов и спекулянтов, торгующих исключительно воздухом…
Тюмень – Москва.
А В ЭТО ВРЕМЯ
За урожай сражаются врукопашную
У пшеницы оказалось… сразу два хозяина, готовых насмерть стоять за «королеву полей».
В ставропольском селе Подлесное пшеница нынче уродилась на славу. Казалось бы, радоваться надо. Да не тут-то было. У зерна оказалось сразу два хозяина, каждый из которых не уступает врагу ни пяди земли.
А получилось так. Раньше в Подлесном все 303 га были общим полем. Затем несколько человек вышли «из доли», оформив паи на 42 гектара. Но пока бумаги на право собственности на землю путешествовали из кабинета в кабинет, арендатор Рамазан Аджиев засеял все поле. Даже те 42 га, которые принадлежали селянам Шкире, Зайцевой и Пономаренко.
Было это еще осенью. А в феврале, когда Шкиря, Зайцева и Пономаренко получили документы и стали законными владельцами земли, на их территории уже произрастала пшеница господина Аджиева.
Так у зерна оказалось сразу два хозяина. И началась битва за урожай не на жизнь, а на смерть.
Селяне начали убирать пшеницу. Причем чужую. А тут – второй владелец со своими комбайнами. Люди – в крик, преграждают дорогу машинами. Пошли в ход кулаки и угрозы. Пострадавшие оказались в райбольнице. Милиция приезжает, а Рамазан Аджиев говорит: «Ну это же я сажал. Значит, моя пшеница!»
– Мы – мирные люди, нам не нужна война, – говорит один из пайщиков, Николай Шкиря. – Мы предлагали Аджиеву разные варианты. Например, компенсировать затраты или поделить прибыль (ведь земля-то наша). Но он отказывается.
В конце концов урожай убрали. Милиция его арестовала, чтобы ни одна из сторон не могла им воспользоваться. Но в итоге он оказался… на току Рамазана Аджиева. Куда селянам, понятное дело, хода нет.
Алла СОБОЛЕВА («КП» – Ставрополь»)
Подготовлено при участии «КП» – Тюмень» и других региональных редакций «Комсомольской правды».